Підвищення енергоефективності національної економіки – одне із стратегічних завдань сьогодення. Наразі енергоємність валового внутрішнього продукту (ВВП) України у 2-3 рази вища, ніж в економічно розвинутих країнах.

Це є наслідком різних причин, зокрема, діючої структури виробництва, де переважають енергоємні галузі, такі, наприклад, як чорна металургія, хімічна  промисловість. Переважна частина основних виробничих фондів в Україні морально та фізично застаріли і тому вони не відповідають сучасним вимогам, що стосуються сучасних критеріїв енергоефективності. Відтак неефективне використання енергоресурсів в промисловому виробництві, на транспорті, в житлово-комунальному секторі – серйозна проблема, яка потребує невідкладного розв’язання на державному рівні. Проблема набуває ще більшої актуальності в контексті чергового підвищення російським „Газпромом” ціни на природний газ до $179,5 за тис. куб. м. для України з 2008 року.

Найбільш складана ситуація склалась у вітчизняній комунальній теплоенергетиці. Велика частина населення міст проживає в багатоквартирних панельних будинках, побудованих в період, коли необгрунтовано низькі ціни на енергоносії поєднувалися з вимогами прискорення будівельних робіт, зменшення вартості, скорочення матеріалоємності і трудоємності будівництва. Системи опалювання в цих будинках не мають яких-небудь пристроїв для регулювання.  Втрати енергії в будинках, побудованих 20-30 років тому, величезні. Житло забудови 90-х років минулого століття має дещо вищий рівень теплозахисту, але і він не може розглядатися як достатній з урахуванням сучасних вимог до теплоізоляції будівель.

У країнах Східної і Центральної Європи споживання енергії в житловому секторі економіки істотно більше, ніж в Західній Європі. Загальна питома потреба житлових будинків в електричній і тепловій енергії на сході Європи оцінюється на рівні 250-400 кВт-год/м2, тоді як в західноєвропейських країнах ця величина складає 150-230 кВт-год/м2   на рік. У скандинавських країнах добре ізольовані будівлі споживають 120-150 кВт-год/м2 на рік, а так звані енергетично ефективні будинки, утеплені особливо ретельно, споживають не більше 60-80 кВт-год/м2  на рік.

Отже, першочерговим для підвищення енергоефективності житлово-комунального господарства міст є підвищення енергоефективності комунальної теплоенергетики. За інформацією Національного агентства з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів, до 25% палива, яке спалюється в Україні, витрачається на теплопостачання житлових будинків та споруд. Зношеність системи комунального теплопостачання призводить до величезних втрат тепла. Природно, що з підвищенням на світовому ринку цін на природний газ подібні втрати неприпустимі, а значить, устаткування нашої комунальної енергетики вимагає модернізації і часткової заміни. Наприклад, в Білорусії, яка зі всіх країн колишнього СНД краще за інших справляється з вирішенням проблем комунальної сфери, реалізується державна програма, п'ятирічний план скорочення споживання  природного газу. Бюджет програми — 5,5 млрд. доларів, і це притому, що Білорусія споживає газу в п'ять разів менше, ніж Україна. Якби подібна програма була прийнята в Україні, на її реалізацію довелося б виділити близько 27 млрд. доларів.

В Україні пішли шляхом регіональних програм. На регіональному рівні існує не лише потреба модернізації комунального устаткування, але й розробки механізмів втілення в життя відповідних програм. Передбачається, що фінансування таких програм здійснюватиметься за рахунок інвестиційних і інноваційних кредитів терміном погашення до 5 років, тому необхідно прийняти заходи щодо окупності комунальної енергетики за 4 роки. На переконання фахівців НАЕР, головним завданням регіональних програм  має бути економія палива у розмірі 30—40%, а також впровадження нових технологій, передовсім когенераційних.

В Україні є комунальні підприємства, які на власному досвіді  вже переконалися в перевагах використання когенераційних установок. Серед таких і МКП „Хмельницьктеплокомуненерго”. Згідно з інформацією представників цього підприємства, на сьогодні шість його котелень повністю перейшли на когенераційні установки. Собівартість 1 кВт електроенергії на початку введення установок в дію становила 8 – 8,5 коп., сьогодні – в межах 16 коп., в той час як в обленерго - 46 коп. Завдяки когенерації підприємство в 2006 році виробило 18 млн. кВт електроенергії, що дозволило на 70%  задовольнити власні потреби взимку. Когенераційні установки сьогодні також успішно працюють в Івано-Франківську, Львові, Тернополі, Вінниці.

Особливо гострою проблемою комунальної енергетики є зношеність  котлів та необхідність їх модернізації. Більшість цих котлів мають потужність до 2—3 кВт, а коефіцієнт використання ними палива в кращому разі сягає 74%. Здебільшого він набагато нижчий.

В Інституті технічної теплофізики НАН України розроблено нову версію котла з коефіцієнтом використання палива на 20% вищим, ніж в моделі, що експлуатуються в нашій країні. Термін заміни старого котла на новий всього декілька днів, крім того, ця робота не складна технологічно.

Ще одним напрямом підвищення ефективності комунальної теплоенергетики є утилізація теплоти вихідних газів котлів. Котел викидає у повітря продукти згорання палива з температурою 140—160 ˚С. Використовуючи теплоутилізатори поверхневого або конденсаційного типу, можна понизити температуру газів, що виходять, до 50—70 ˚С. При цьому можливе використання теплоти конденсації водяної пари, що знаходиться в цих газах.

На думку фахівців НАЕР, перспективним для розвитку комунального господарства напрямом є використання теплових насосів в системах теплопостачання. Ці пристрої вже набули широкого поширення в європейських країнах. Використання теплових насосів можливе і доцільне там, де середовищу властива постійна температура — таким середовищем може бути, наприклад, море або каналізаційні стоки. У Швеції, наприклад, половина тепла, що використовується отримується саме за рахунок теплових насосів.

Використання нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії у комунальній енергетиці міст, зокрема сонячної енергії для теплопостачання та гарячого водопостачання – ще один перспективний напрям. Уряди деяких країн та муніципальна влада, добре усвідомлюючи, що майбутнє за нетрадиційними видами енергетики, вже зараз взялись за впровадження проектів, розрахованих на найближчі десятиріччя.

В місті Одеса введено в експлуатацію більше сотні систем сонячного гарячого водопостачання. Загальна площа сонячних колекторів понад 2000 кв. м. За 15 років експлуатації планується виробити 500-600 тис. м. куб. гарячої води. Прикладом використання нетрадиційної енергетики в міському середовищі є регіональна програма „Сонячні дахи Донецької області на період з 2005 по 2010 рік.”. Основною метою програми є розширення використання в області сонячних установок, як альтернативних джерел енергії для вирішення соціальних, економічних і екологічних завдань.

Зазначена програма базується на високому природному потенціалі сонячного випромінювання в Донецькій області, позитивному досвіді впровадження пілотних проектів сонячних установок (об'єкти бюджетної сфери, виробничого призначення, сфери відпочинку і приватного сектора).

Не менш важливим для  міського середовища України є удосконалення систем інженерного забезпечення будинків, яке полягає як у відновленні систем центрального опалення (діагностування системи і визначення можливості її відновлення або необхідності заміни; виконання технічного проекту модернізації) так і у децентралізації теплопостачання, зокрема, впровадженні модульних дахових котелень.

Впровадження систем автономного теплопостачання при будівництві нових об'єктів, в діючому житловому фонді і на промислових підприємствах дозволяє значно скоротити споживання паливно-енергетичних ресурсів (на одній котельній потужністю 0,6-0,8 МВт) за один рік eксплyaтaцiї в середньому економія становить до 30,0 тис. кубометрів газу і до 5,0 тис. кВт. год. електроенергії в порівнянні з традиційними схемами теплопостачання.

Особливо актуальним сьогодні є впровадження принципово нових енергозберігаючих підходів при будівництві житла у містах України. Тут можна навести приклад спорудження експериментального будинку в Києві. Згідно з проектом будинок не планується підключати до тепломережі. Холодна вода буде надходити з міських комунікацій, тепло буде одержуватись завдяки тепловому насосу з використанням тепла умовно чистих каналізаційних відтоків. Теплопостачання в радіатори буде йти від теплового насоса з використанням тепла ґрунту. Система кондиціонування — загальна для усього будинку; центральна примусова витяжка буде направляти тепле повітря на теплоутилізатори. У той же час система охолодження буде забезпечувати оптимальну температуру до комфортного рівня, біля 24˚С.

Розвиток альтернативних видів палива має стати пріоритетним напрямом енергетичній стратегії України. Йдеться, зокрема, про зменшення використання природного газу з 76 мільярдів кубометрів у 2005 році до 49 мільярдів кубометрів у 2030 році. НАЕР пропонує як альтернативу природному газу впровадження та розширення виробництва синтетичного газу з бурого вугілля, торфу, відходів деревообробки. За підрахунками фахівців Агентства, це може дати не менш як 20 мільйонів тон умовного палива на рік. Утилізація шахтного метану може дати додатково 5 мільйонів тон умовного палива на рік.