На початку цього тижня міністр житлово-комунального господарства Олександр Попов зробив прогноз, який багато в чому нагадав сумний досвід колективізації сільського господарства в 20—30 роки минулого століття. Тепер йдеться про подібний процес у житлово-комунальній сфері. Влада, яка виявилася нездатною справитися з проблемами цієї галузі, робить ставку на нового власника, не маючи не лише доказів того, що за наших умов він буде ефективним, але й нишком закладаючи умови для провалу своїх починань.

Міністр ЖКГ передбачає, що лише протягом трьох років 80—90% житлового фонду в Україні перейде під управління об'єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ) або, як їх частіше за все на західний манер називають мешканці — кондомініумів. При цьому він зазначає, що реформування галузі передбачає виділення бюджетних коштів на житловий фонд лише в тому випадку, якщо створене ОСББ. «Сьогодні охоплення (ОСББ. — Авт. ) приблизно 8%. 80% за три роки — це реально», — вважає міністр. Куди і чого він так поспішає? Відповідь на це запитання проста: з одного боку держава намагається якомога швидше скинути з себе вантаж відповідальності, а з іншого, прикриваючись галасом і компанійщиною, — примусити власників помешкань, які в своїй більшості не мають матеріальних ресурсів і навіть елементарного уявлення про проблеми та підводні камені утримання житлового фонду, підписатися під цією пропозицією, від якої, як уявляється урядовцям, буде непросто відмовитися. І починається все з пропагандистського галасу...

У той же день, коли міністр видавав свої пророцтва, відбулося підписання угоди про співпрацю між Міністерством житлово-комунального господарства і Всеукраїнським громадським об'єднанням «Спілка власників житла України». Свої підписи під цим документом поставили міністр Попов і колишній глава ліквідованого комітету житлово-комунального господарства, а нині народний депутат від «Нашої України» і голова Спілки власників житла Олексій Кучеренко. Тобто наявне повне єднання влади та опозиції в житлово-комунальному секторі.

Підписанти впевнені, що їм вдалося спроектувати ту ланку, «якої не вистачало для реалізації загальнодержавної програми реформування та розвитку житлово-комунального господарства». Як зазначив Кучеренко, «не пропагуючи створення прошарку ефективних власників житла, ми не створимо тієї критичної маси зацікавленого в реформі населення, яка, відстоюючи свої права, зможе примусити владу на всіх рівнях робити відповідальні кроки». Народний депутат вважає, що реформу ЖКГ не можна проводити лише підвищуючи тарифи до рівня собівартості для підприємств. Більшості населення така реформа, на його думку, не цікава. З цим цілком можна погодитися, як і з висновками цього експерта в галузі житлового господарства про те, що існуюча сьогодні система формування собівартості послуг на житлово-комунальні послуги хибна, оскільки всі витрати повністю перекладаються на споживача, а підприємства навіть не зацікавлені їх знижувати. Немає стимулів ні в економічному плані, ні в плані контролю з боку споживача, оскільки він сьогодні не організований і неспроможний грамотно відстоювати свої права.

І дійсно, сьогодні в Україні приватизовано 84% житла, а точніше — помешкань. Але переважна більшість будинків залишається на балансах ЖЕКів. На початок 2007 року кількість ОСББ становила не набагато більше, аніж п'ять тисяч. Це дуже мало (в житловому фонді України 10,1 мільйона будинків, у тому числі житловий фонд комунальної власності нараховує 254,2 тисячі будинків). Більше того, насправді ці об'єднання абсолютно недієздатні, оскільки в переважній більшості діють на громадських засадах і не мають ні адмінперсоналу, ні фахівців для експлуатації житлового господарства, ні (і це — головне) джерел фінансування. Недаремно, називаючи цифри, влада скромно замовчує те, яка кількість ОСББ (з цих п'яти тисяч) взяла будинки на свій баланс. В основному мешканці об'єднуються лише для того, щоб мати можливість захищати свої інтереси від намірів влади незаконно підвищувати тарифи, захоплювати й знищувати дитячі та спортивні майданчики, всупереч інтересам мешканців здавати в оренду підвали чи надбудовувати мансарди. Суди переповнені такими справами.

Але для реформаторів усе виглядає просто. Заступник міністра Семчук проголошує, що «система управління ЖКГ базується на трьох китах — демонополізація, товарні відносини і конкуренція. Якщо це буде створено в системі експлуатації житла, тоді проблем не буде. Тобто необхідним є об'єднання співвласників, вибір підрядника робіт на конкурсній основі й договір із ним. Це класична схема, до якої ми все одно прийдемо». У надрах ЖКГ зароджується навіть думка про те, щоб зробити створення кондомініумів чи то добровільно-примусовим, чи то взагалі обов'язковим. Схоже, Семчук, як випливає з його виступу при підписанні згаданої угоди, є промоутером обов'язковості. Він пояснює: «У Прибалтиці, наприклад, об'єднання створено в 98% житла. Балтійські країни пішли простим шляхом: обов'язкова ухвала про створення співвласників багатоквартирного будинку, вважайте, що в примусовому порядку, супроводилася ухвалою про відведення землі — і процес пішов без особливих проблем. У нас же більше розмов: мовляв, піднесемо права співвласників, зробімо це добровільним рішенням».

Насправді ідея створення названих об'єднань є дійсно прогресивною і цілком обґрунтованою. Власність — це ж не лише права, але й обов'язки. Інша річ, що пострадянський власник, з одного боку, це ще не завжди усвідомлює, а з іншого — ще й не дозрів до цього за своїми прибутками. Згідно з останніми дослідженнями, до середнього класу за об'єктивними показниками (матеріальний стан, характер зайнятості, освіта та інше) в Україні може бути віднесено лише 8,9% населення. В основному цей, досить тонкий прошарок населення, і може бути базою створення кондомініумів. Але питання ще в тому, щоб такі люди домінували в конкретному будинку, де передбачається створювати кондомініум. Так що галузевому міністерству, схоже, нічого іншого й не залишається, окрім примусовості. Однак наш історичний досвід уже показав, чим це може закінчитися... Невже граблі такий уже непорушний елемент нашого розумового процесу?

Думається, що держава не повинна ні до чого змушувати своїх громадян, оскільки всі ми вже добре знаємо, до чого насправді призводять її добрі наміри. Набагато ефективніше знайти реальні стимули та фінансові важелі й переконати людей у тому, що кондомініуми спроможні працювати на благо своїх членів. Власне, на початку цього матеріалу читач уже бачив деякі наміри щодо цього. Міністр щось там говорив про бюджетні кошти... Але це як дощик: чи то буде, чи то ні — чи то дійдуть, чи то розкрадуть... Ще один механізм, спроможний активізувати процес створення кондомініумів в Україні, — законодавче закріплення за ними права здавати в оренду нежитлові приміщення, що знаходяться в їхніх будинках, включаючи підвали, а також прибудинкову територію. Схоже, в цьому ми можемо запозичити досвід Естонії, про який розповідав вище Семчук.

Ось тільки в нашій країні все робиться з точністю до навпаки. Наприклад, київська влада наприкінці минулого року раптом стурбувалася проблемою розподілу прибудинкової території в центрі столиці. Комунальна організація «Центр містобудування та архітектури» отримала в зв'язку з цим відповідне замовлення і, природно, гроші чи то від Печерської райдержадміністрації, чи то від міста. Результати її дослідження свідчать про «неможливість влаштування повного переліку майданчиків для кожного окремого будинку на нормативній відстані від будинків». (Це цілковита брехня, оскільки так звані дослідники штучно об'єднали в один квартал як старі будинки, що мають прибудинкову територію, так і незаконно побудовані висотки, що не мають ані клаптика прибудинкової території, і розділили всі квадратні метри на всіх мешканців.) І тут же було знайдено квазіухвалу: компенсувати недостатність прибудинкових територій за рахунок використання зеленої зони на вулиці Хрещатик і в парку ім. Шевченка. Але і це ще не все. Нижче «дослідники» вказують, що «мешканці житлових будинків мають право користуватися територією мікрорайону (кварталу) без юридичного оформлення цього права на рівних підставах із іншими мешканцями міста». (Це все одно, що дозволити їм на рівних із іншими людьми дихати повітрям. — Авт. ) Але не це тут головне. Значення всього дослідження полягає ось у якому твердженні: «Оскільки територія мікрорайону (кварталу) залишається за цих умов у комунальній чи державній власності, органи влади мають право вирішувати питання про зміну їх (очевидно, прибудинкових територій. — Авт. ) використання, в тому числі розміщення нового будівництва з дотриманням вимог законодавства і державних будівельних норм». І, більше того, тут же можна побачити, де заритий конкретний собака, якого бажали побачити в результаті дослідження, проведеного владою: «Отримання згоди на це мешканців мікрорайону не передбачено».

Природно, що ОСББ двох будинків, які входять до цього кварталу, опротестували таку ухвалу, а у відповідь, як у нас заведено, отримали стандартну відписку. Питається, чи захочуть коли-небудь у найближчому майбутньому члени цих об'єднань, створених практично для боротьби з владою, розвивати діяльність кондомініумів і брати на себе відповідальність, як того та ж влада домагається, за повне утримання будинків? І тут ніяк не допоможе нижченаведений перелік гасел (його надіслали до редакції зі Спілки власників житла): «До житлової реформи через відповідальність кожного», «Для житлової реформи потрібен відповідальний споживач», «Ефективний власник житла — основа (рушій, запорука) житлової реформи», «Житловій реформі — відповідальність ефективного власника».