— Чи достатню увагу держава приділяє розвиткові регіонів?
— Запитання риторичне. Безумовно, недостатньо уваги приділяє. У державі немає послідовної регіональної політики. Як комплекс відносин вона будується винятково на фінансовому ґрунті. Як любов за розрахунком. Центр забирає кошти в регіонів, а потім нагинає регіони за їхні ж гроші, які на місцях украй потрібні.
Яскравим свідченням того є величезне інфраструктурне навантаження на Київ.

Це тому, що гроші заробляються — і за білими, і за тіньовими схемами — в усій Україні, заводи розташовані по всій країні, а витрачається левова частка коштів у Києві. Й те, що ми сьогодні бачимо, зокрема 300 автомашин щодоби продається у Києві, затори на дорогах, навантаження на інфраструктуру через шалені темпи будівництва, космічні ціни на землю і нерухомість — це все свідчення безглуздої регіональної політики. Тобто наслідок відсутності такої політики.

— Що потрібно зробити, аби запобігти трагедіям, подібним до алчевської чи дніпропетровської?
— По-перше, не потрібно політизувати ці трагедії. Якщо хтось прагне використати лихо, наприклад, для перерозподілу власності, то з цим треба негайно боротися. І не допускати, щоб таке повторювалося.

Але я передусім сказав би: поза сумнівом, винна саме компанія і персонал, який там працює. З іншого боку, держава повинна на себе взяти частку відповідальності. Бо не працює система контролю за діяльністю наших монополій і у фінансовому плані, і в технічному. Тобто потрібна щодо таких компаній ефективна регуляторна політика. Та, що є, на жаль, далека від досконалості.

Нині ми спостерігатимемо таку кампанійщину — тобто імітацію бурхливої діяльності щодо боротьби з недоліками. Але я не вірю, що можна протягом тижня-двох розв’язати системну проблему. Тобто тепер різні контролюючі організації демонструватимуть свою роботу, але насправді це не та тема, яку слід розглядати серйозно.

— Чи варто, на вашу думку, об’єднувати питання житлово-комунального господарства та регіонального розвитку і будівництва під дахом одного міністерства?
— Це дуже серйозне питання. Так можна зробити й варто зробити. Але не можна поспішати і створювати таке міністерство сьогодні або завтра. Наприклад, якщо новий уряд, коли запрацює, зробить це одразу, то буде поспіх. На мою думку, в такому разі припустяться помилки.

Причина полягає в тому, що ми досі не збагнули, що таке питання житлово-комунального господарства. По-справжньому цей грім для нас ще не прогримів, тож ми і не хрестимося. Питання ЖКГ треба розподіляти по двох величезних окремих сегментах. Перший — це інфраструктура, яка включає тепломережі, водомережі, газові комунікації. Усе це монополії, і їхню роботу повинен регулювати абсолютно окремий орган. Є і другий величезний сегмент, який я вважаю головним. Це державна житлова політика. Ми з вами чи як співвласники чи як орендарі, чи як наймачі житла повинні стати в центрі оцієї житлової реформи. Вона має стати складовою політики регіонального розвитку і будівництва.

Я вивчав іноземний досвід щодо цього питання. І тому можу сказати: рано чи пізно доведеться створити потужне міністерство регіонального розвитку та житлової політики — робоча назва. Гадаю, це можна зробити протягом року. І саме в такий спосіб все ж таки виходити на якісно новий, вищий рівень реформування. Звісно, якщо ми справді хочемо щось змінити. А коли хочемо й далі говорити про реформи і нічого не робити, то треба залишати все так, як є.

— Чи має Україна здобутки в галузі регіонального розвитку та будівництва, якими можна пишатися?
— Я не певен, чи технологічно ми когось випереджаємо в будівництві. Навпаки, переконаний, що пасемо задніх. Головне “досягнення” галузі — ціни, які просто “не налазять” на голову. Коли комусь із європейців говориш про наші київські ціни, вони не можуть зрозуміти, що за тим стоїть, звідки такі шалені гроші з боку попиту? Іноземці переконані: йдеться про якусь спекуляцію.

Проте я хотів би, щоб ми розрізняли будівельників і спекулянтів, які співіснують на цьому ринку, хоча останнім часом вони і працюють разом. Я капелюха знімаю перед будівельниками, а не перед спекулянтами.

Що стосується політики регіонального будівництва, то я можу назвати позитивними зрушеннями лише реалізацію суто пілотних проектів. Таких, як Славутич, Маріуполь, Кам’янець-Подільський. Але не галузь загалом.