Главная » 2008 » Июль » 3 » 03.07.08 Публічно-приватне партнерство: соціальна відповідальність плюс фінансові ресурси та управлінська ефективність
03.07.08 Публічно-приватне партнерство: соціальна відповідальність плюс фінансові ресурси та управлінська ефективність
16:55
Публічно-приватне партнерство - найкоротший шлях до залучення банківських та приватних коштів у житлово-комунальну галузь. Модернізувати інженерну інфраструктуру неможливо без залучення значних коштів. Україна має альтернативу: або вкладати у модернізацію та реконструкцію житлово-комунальної інфраструктури бюджетні кошти, які надходять до державної казни з кишень платників податків, таким чином збільшуючи навантаження на споживачів житлово-комунальних послуг, або ж використовувати для цього кредитні та інвестиційні ресурси, спрямовуючи бюджетну підтримку на залучення в галузь приватного сектору. Тому сьогодні необхідно створити законодавче підґрунтя для стимулювання розвитку співпраці між державним та приватним секторами.
Ця проблематика стала темою для обговорення на круглому столі «Розвиток публічно-приватного партнерства у житлово-комунальній сфері», ініційованому Міністерством з питань житлово-комунального господарства України.
Негативний досвід приватизації, яка відбулась на початку 90-х років, засвідчив, що держава не може використовувати механізм приватизації для підвищення ефективності використання чи розвитку інфраструктури, яка традиційно є монополією держави і, з правової та політичної позицій не може бути передана у власність приватному партнеру. Насамперед йдеться про соціальну інфраструктуру (лікарні, школи, дитячі садки), стратегічні об’єкти (авто- і залізничні магістралі, газо- і нафтопроводи), комунальні об’єкти (водогони, теплоцентралі, місцеві дороги). Тому нині у політикумі обговорюється ідея державно-приватного партнерства (публічно-приватного), як альтернатива приватизації та оптимальний механізм залучення органами влади фінансових ресурсів й управлінських навичок бізнесу для надання громадських послуг населенню та розвитку інфраструктури, без втрати власності та контролю за цими процесами.
Відповідно до визначення Європейської комісії, запропонованого у 2003 році, публічно-приватне партнерство можна охарактеризувати як передачу приватному сектору частини повноважень, відповідальності та ризиків щодо реалізації інвестиційних проектів, які традиційно впроваджувалися чи фінансувалися публічним сектором. В англо-саксонських країнах, на території Європейського Союзу поширеним є визначення цієї системи як ППП – Публічно-приватне партнерство (PPP (Public-Private Partnership). У Європі перші прецеденти укладання ППП сприймалися як одноразові акції, які не будуть мати повторення після поліпшення фінансового стану органів влади. Однак у 1992 році консервативний уряд Дж. Мейджора в Об’єднаному королівстві Великої Британії та Північної Ірландії запровадив Ініціативу приватного фінансування (Private Finance Initiative), яка стала першою систематизованою програмою, спрямованою на заохочення ППП.
Практика формування державно-приватних партнерств поширюється у всіх регіонах світу. Фундаментальною причиною, яка веде до утворення партнерства є усвідомлення факту, що приватний і публічний сектори мають унікальні характеристики, які надають їм переваги у певному аспекті надання послуг населенню. Іншою засадничою передумовою формування та поширення практики партнерств була зміна підходу до розуміння функцій урядів, зокрема, усвідомлення необхідності передачі частини їх приватному сектору як більш мобільному та ефективному.
Нещодавно польський уряд затвердив проект закону, який спрощує реалізацію капіталовкладень. Закон «Про публічно-приватне партнерство» («ППП» або «трьох П») дозволить збільшити участь приватних інвесторів у інфраструктурних проектах Польщі. Польські економісти прогнозують, що введення нових положень дасть можливість підписувати договори на суму 4 - 5 мільярдів злотих в рік та зекономити близько 400 мільйонів злотих з державної казни. Основні форми публічно-приватного партнерства, що діють у нашій країні: концесія, договори оренди, договори управління.
На думку Міністра з питань ЖКГ України Олексія Кучеренка, - суттєве збільшення обсягу бюджетних коштів для розвитку житлово-комунальної галузі не позбавить суспільство від необхідності спрямовувати фінансові ресурси на розвиток галузі, адже інших джерел фінансування, ніж тарифи або податки, у теперішній час для цього не існує. Водночас, бюджетне фінансування не забезпечує стимулів для ефективного використання населенням енергетичних і інших ресурсів, оскільки у цьому випадку кожна конкретна людина не відчуває залежності між своєю фінансовою участю у розвитку ЖКГ та обсягом і якістю послуг, які вона отримує. Житлово-комунальні послуги коштують й будуть коштувати для суспільства в цілому рівно стільки, скільки вони фактично коштують. Й сплачувати їх вартість за будь-якого підходу (пряме бюджетне фінансування галузі або приведення тарифів до економічно обґрунтованого рівня) буде населення України. Просто у першому випадку кожна конкретна людина сплачуватиме за житлово-комунальні послуги опосередковано, в тому числі й за рахунок зниження рівня своїх доходів та інфляції, а у другому – свідомо, розуміючи, кому, скільки й за що сплачуються гроші.
Застосування останнього підходу призведе до зміни ментальності людини щодо споживання енергетичних та інших ресурсів – вона буде вмотивована здійснювати облік ресурсів та ощадливо їх використовувати. З іншого боку, у цьому випадку держава матиме можливість підтримувати соціально вразливі верстви населення, забезпечуючи їм можливість споживати енергетичні й інші ресурси у обсягах, достатніх для їх життєзабезпечення, а не субсидувати всі верстви населення – й бідних, й багатих; й тих, хто ощадливо використовує ресурси, й тих, хто їх використовує марнотратно.
За таких умов актуальним є розвиток публічно-приватного партнерства в сфері ЖКГ та формування принципів та критеріїв надання бюджетної підтримки з огляду на необхідність заохочення бізнесу до співпраці з державою.
